У Вроцлаві як культурному центрі є чимало театрів різного спрямування. Польський театр фокусується на давньогрецькому винаході театрального мистецтва – драмі, коли історію можна розповісти лише через дію. Завдяки виставам відкриваються нові можливості переосмислити власні відчуття та переконання, зануритись у таємниці людських стосунків та пошуки істини й щастя. Кожний спектакль стає певною подорожжю у невідомий світ і переносить глядачів у іншу реальність, щоб на емоційному рівні зворушити душу й розум та дати розраду, пише сайт wroclaw-trend.eu.
Розбудова театру
Становлення Польського драматичного театру почалося з діяльності імпресаріо Теодора Льове наприкінці ХІХ століття у тодішньому Бреслау. Теодор обіймав посаду літературного керівника Міського театру, проте в нього були інші амбіції – керувати театром. Згодом він став орендувати сцени в міського та приватних театрів для свого репертуару й став їх керівником. Це спонукало інших підприємців порушити театральну монополію та побудувати нове величне приміщення для театру. Для цього проєкту був залучений місцевий архітектор Герман Валіх. Таким чином, постала залізобетонна споруда в дусі пізнього модерну, виконана за новими технологіями початку XX століття. В ній розмістився театр оперети. Однак вже у 1911 році Теодор керував і цим театром, аж до 1927 року. У 1930-х роках це був найбільший у Вроцлаві театр, який вміщував понад 1700 осіб. У 1936 році була проведена реконструкція, а з 1937 року театр став драматичним. Під час Другої світової війни будівля зазнала значних руйнувань.
Історія драматичного театру
Відбудований театр почав свою діяльність у 1950 році під назвою Державний Нижньосілезький театр у Вроцлаві. На відкритті була представлена вистава “Тисяча хоробрих” у жанрі соціалістичного реалізму за п’єсою Яна Роєвського, який за фахом був архітектором. Це була драма, пов’язана з новими реаліями у житті Польщі.
У 1952 році в театрі відбулась зміна керівництва та особового складу трупи. Управління перейшло Якубу Ротбауму, який поставив “Людину з рушницею” за драматичним твором радянської класики. Ротбаум займав керівну посаду до 1962 року. За 10 років репертуар не відображав події польського життя, спектаклі західних європейських творців були під повною забороною, а класичні твори необхідно було ставити “правильно” й не надавати їм нових змістів. Серед вистав того часу можна згадати “Вороги” за Максимом Горьким, “Американську трагедію” за мотивами Миколи Базилевського та “Тригрошову оперу” Бертольда Брехта.
У 1960-х роках Вроцлав став театральним центром, оскільки були відкриті кілька нових театрів, серед яких “Пантоміма” Генриха Томашевського, студентський театр ”Каламбур”, “Театр Лабораторія” Єжи Гротовського та інші. Театральні експерименти та нові підходи до мистецтва заполонили культурний простір міста. На фоні цих подій драматичний театр не міг залишитись таким, як раніше, і потребував змін. З’явилися нові вистави. Наприклад, “Кордіан”, “Срібний сон Саломеї” та “Фантазії” за мотивами видатного польського письменника ХІХ століття родом з Волині, представника драматургії національного романтизму Юліуша Словацького, не відповідали жанру соціалістичного реалізму. Була застосована нова форма сценографії у “Дон Жуані” Мольєра. До співпраці з драматичним театром долучився і пантомім Генрих Томашевський, який представив тут виставу “Протесілай та Лаодамия” за національно-драматичним твором з філософським підтекстом Станіслава Виспянського. Можна вважати, що у 1960-х роках театр почав новий творчий етап у своїй історії. У 1969 році після перебудови та технічного оновлення театр отримав назву Польський театр у Вроцлаві.
У 1970-х роках в театрі постійно змінювалось керівництво, що відображалось на роботі режисерів та акторів. Серед постанов можна відзначити “Принцесу Турандот”, нові спектаклі Томашевського у жанрі бурлеск, “Салемські відьми” за Артуром Міллером та “Смерть у старих декораціях” в постанові Єжи Гжегожевського, який був художнім керівником театру у 1978-1981-х роках.
У 1980-х роках в театрі переважав гротескний репертуар. Впродовж 1989-2000-х років театром керував Яцек Векслер, який володів мистецтвом менеджменту та об’єднав навколо себе видатних особистостей польської сцени. На жаль, у 1994 році пожежа вщент зруйнувала театр. Його повністю перебудували, а на прем’єрі, яка відбулась у 1996 році, представили “Вроцлавські імпровізації” видатного Анджея Вайди.
Драматичний театр Вроцлава у XXI столітті
У 2001 році при театрі була організована Студія молодих режисерів. Театр почав фокусуватися на нових формах театрального мистецтва, був проведений Вроцлавський форум сучасної драматургії з особливою увагою до інсценування польських п’єс. До постанов залучали режисерів, серед яких можна відзначити Моніку Пацкевич. Театр заснував власний часопис “Діалог” та проводив щорічні драматичні конкурси, щомісячні “Читання” та “Активні понеділки” за участі акторів. Крім основної сцени на вулиці Запольській, яку названо на честь Єжи Гжегожевського, театр має ще камерну сцену та сцену на Свебоцькій.
Серед театральних подій 2010-х років можна відзначити постанову Кристіана Люпи “Знищення” за твором Томаса Бернгарда, що розповідала про розгубленість аристократичного суспільства та була визнана критиками театральним шедевром. Вона користувалась популярністю серед глядачів Південної Кореї, Японії та Китаю.
Польський театр у Вроцлаві продовжує вражати та надихати. Цей унікальний культурний заклад об’єднує режисерів, акторів та глядачів у спільній любові до мистецтва. Театр не просто демонструє вистави, а створює незабутні моменти, які перетинають часові межі та залишають у серцях неймовірні враження.
