Вроцлавська Студія художніх фільмів (Wytwórnia Filmów Fabularnych) – один із найважливіших кіномайданчиків повоєнної Польщі, де між павільйонами, що ще пахли свіжим бетоном і мріями, народжувалося кіно, здатне пережити зміну епох. Саме тут, у місті, що заліковувало воєнні шрами, вчилися розповідати історії мовою світла, тіні й камерного шепоту. Для когось це була просто студія, для інших – місце, де народжувалася нова реальність, здатна розважати та навчати одночасно. Що ближче до правди – розберемо далі на wroclaw-trend.eu.
Повернення легенди: нове життя Вроцлавської кіностудії
З 1 січня 2024 року до Вроцлава повернулося знайоме ім’я – Студія художніх фільмів. Воно зникло з мапи ще 2011-го, коли студію перетворили на CeTA – Центр аудіовізуальних технологій. Але тепер не просто з’явилася нова вивіска – спробували повернути серце: створення кіно знову стає головною метою.
За словами Міністерства культури, це повернення до джерел – художнє, документальне й анімаційне кіно має знову народжуватись тут, а не лише зберігатися чи досліджуватися. Особливу підтримку обіцяють дебютантам – молодим режисерам, які знімають із мінімальними бюджетами, але мають що сказати.
Цей крок було присвячено круглій даті: 70-річчю роботи Вроцлавської кіностудії, яка тоді вперше почала працювати як окрема інституція. А від початку 2024 року ця важлива організація здобула шанс на друге дихання. Директор Анджей Банасяк не приховував ентузіазму з цього приводу:
«Відродження – не вивіска, а щоденна робота. Ми повертаємось до місії, щоб кіно знову звучало з Вроцлава».
Роль WFF в історії польського кінематографа
Вроцлавська кіностудія – це простір, де польське кіно формувалося, сперечалося з владою, розмовляло з глядачем і шукало правду. Саме тут, у майстернях Wytwórni Filmów Fabularnych, народилися стрічки, що увійшли до скарбниці світового кінематографа.
Після Другої світової війни, коли країна потребувала нових історій і нових поглядів, WFF стала творчою лабораторією. Тут знімали «Попіл і діамант» Анджея Вайди – стрічку, яка поставила складні запитання про свободу, честь і вибір у повоєнній Польщі. Єжи Гас зняв у Вроцлаві «Сарагоський манускрипт», візуально багатий і філософськи химерний фільм, що викликав захват навіть у Міка Джаґґера. Роман Полянський розпочав свою міжнародну кар’єру саме тут, з культовим трилером «Ніж у воді». А Анджей Жулавський, розриваючи межі жанру та стилю, подарував світу «На Срібному глобусі» науково-фантастичну оду екзистенції, зняту з розмахом, що випереджав епоху.
Саме в Студії художніх фільмів, розташованій у Вроцлаві, формувалась ціла генерація кіномитців: Кшиштоф Кесльовський навчався дивитися на людину в її буденності, Аґнєшка Голланд училась поєднувати особисте та політичне, Казімєж Куц досліджував складну ідентичність Сілезії. Студія стала стартовим майданчиком для багатьох і творчим домом для ще більшої кількості режисерів, операторів, художників і сценаристів.
Окремої згадки заслуговують і фільми, що стали частиною повсякденної культури. Комедійна трилогія Sami swoi з її сатирою на буденне польське життя чи серіал «Чотири танкісти і собака» – справжній хіт 1960-х. Пригоди екіпажу танка і вівчарки Шарика стали знайомими навіть за межами Польщі.
Особливою студію робила атмосфера, а її, своєю чергою, творили люди, які входили в команду. Головними складниками стали творча свобода, яка народжувалася попри ідеологічні тиски, і потужна технічна база: павільйони, майстерні, монтажні кімнати. Але найціннішим скарбом WFF були фахівці, які знали ремесло й створювали спільноту, де досвід передавався з рук у руки, а експерименти сприймалися як необхідна частина процесу.
У 2011 році сталася зміна. WFF офіційно припинила існування як кіностудія та стала CeTA – Центром аудіовізуальних технологій. Новий етап означав, що тепер були й інші пріоритети: збереження архівів, розвиток цифрових інструментів і освітні програми. Фільмування не припинилося повністю, але акцент змістився. І саме тому повернення назви у 2024 році стало символічним жестом – ніби пам’ять про минуле повертається, щоб допомогти будувати майбутнє.
Потенціал сьогодення: чим живе вроцлавська студія тепер
Коли вроцлавська кіностудія перестала функціонувати в державному форматі, її потенціал у сучасному аудіовізуальному ландшафті залишився потужним. У складі Центру аудіовізуальних технологій вона продовжувала підтримувати як кіновиробництво, так і освітні ініціативи. Дві великі знімальні зали площею 1250 і 500 м², а також можливості для підводного фільмування – інфраструктура, яка є рідкістю навіть у масштабах Центральної Європи.
На цих майданчиках створювались помітні кінопроєкти. Саме тут оживала мальовнича анімація у «Вашому Вінсенті», а історична драма «Назад у ті часи» занурювала глядача в міжвоєнну Польщу. Тут також фільмували «Селян» – анімаційну стрічку в живописному стилі за твором Владислава Реймонта – та серіал «Велика вода».
Коли студія була Центром аудіовізуальних технологій, вона проводила регулярні воркшопи, майстер-класи, тренінги для молодих кінематографістів, залучаючи досвідчених фахівців із Польщі та інших країн. Велику роль у трансформації WFF відіграв Роберт Банасяк – її директор із 2012 року. Завдяки його підходу студія у Вроцлаві перетворилася на місце, де класика кіномистецтва зустрічається з енергією молодих авторів і сміливими пошуками нового стилю.Єдине, чого трохи бракувало студії, це якісних комедій. А от у Ліверпулі з цим проблем не було – завдяки таким майстрам, як Крейґ Чарльз.
