Світовий кінематограф знає чимало видатних кінодіячів із Польщі, але ім’я Войцеха Єжи Гаса варто відзначити особливо. Його роботи – це не просто фільми, це справжні філософські казки, розказані за допомогою кіно. Войцех створював власні унікальні світи, де фантазії перепліталися зі сном і реальністю, де час протікав за дивними законами, а глядачеві надавалася можливість обдумати й розгадати безліч загадок. Докладніше про те, що знімав Гас та що хотів сказати своїми фільмами, читайте на сайті wroclaw-trend.eu.
Ранні роки
Войцех Гас народився у квітні 1925 року в місті Кракові, у заможній інтелігентній польській родині. Його батько Юзе Гас був відомим юристом, а мати Яніна Хмелевська належала до освіченого шару польської буржуазії. Вона здобула відповідну дівчатам її кола освіту – мови, основи етикету, музика, література. Яніна вільно говорила німецькою і, крім ведення домашнього господарства, регулярно влаштовувала літературні вечори, де декламувала вірші та грала на піаніно.
Батьки з дитинства прищеплювали синові любов до мистецтва, вели сімейні суперечки про літературні твори, обговорювали театральні постановки, слухали класичну музику. Особливий вплив на майбутнього режисера справив дядько – брат матері. Він був палким театралом і водив племінника на всі прем’єри краківського Старого театру. Можливо, саме ці перші дитячі враження від різноманітних вистав відбилися й у майбутніх роботах сценариста.
Вроцлав – переломний момент у долі Войцеха Гаса
1945 року Гас переїжджає до Вроцлава – це вийшло майже випадково – він, як і сотні інших поляків, прибув до спорожнілого міста після його остаточного переходу до Польщі. Зруйнований наполовину, з великою кількістю німецького населення, що похапцем покидає свої будинки, він нагадував сюрреалістичну картину. Але саме тут, з-поміж кинутих серед вулиці книг, готичних руїн, порожніх вітрин і німецьких написів на стінах він відчув дивну свободу та надихнувся аномальною, фантастичною атмосферою.
Гас оселився в практично зруйнованій квартирі на вулиці Шевській, де знайшов томики Шульца та Кафки, і вони стали його філософськими орієнтирами в подорожі до кінематографічного майбутнього.
Вроцлав як університет
У Вроцлаві Гас вступив до Академії образотворчих мистецтв, де зайнявся вивченням графіки під керівництвом відомого професора Ейбіша. Майбутній сценарист тинявся вроцлавськими вуличками й замальовував дивовижні архітектурні контрасти – ошатні фасади поряд із купами уламків, гарні церкви з вибитими вітражами, витончені вивіски на напівзруйнованих стінах. Усе це справило на двадцятирічного хлопця величезне враження, і саме тут він знайшов свою головну тему, яку постійно відображав у фільмах, – крихкість життя людини зокрема та цивілізацій загалом.
Вроцлав став для Гаса своєрідним університетом – удень він відвідував лекції в Академії мистецтв, а вночі гуляв містом, розглядаючи архітектуру, що збереглася. Особливо приваблювала його Ринкова площа, де фрагменти бароко, що дивом збереглися, сусідили з руїнами. Емоції, випробувані при погляді на це, Гас пізніше відобразив у своєму фільмі «Санаторій під клепсидрою», де минуле, сьогодення та майбутнє існують одночасно.
Щоб мати постійний дах над головою, Войцех влаштувався працювати нічним сторожем у покинуту будівлю суду. Тут він годинами розглядав старі справи та фотографії, що також виявилося в його фільмах, де всередині вигадки завжди була сувора документальність. Саме у Вроцлаві Гас ухвалив головне рішення у своєму житті – поміняти графіку на кіно. В одному з інтерв’ю режисер розповідав, що, блукаючи міськими вулицями, він зрозумів – будь-який малюнок, будь-яке статичне зображення – брехня, а справжнє життя – це тінь, яка ворушиться, це тріщина в стіні й світло, що пробивається крізь неї.
Творчий шлях та шедеври майстра
Незважаючи на мрії про кіно, кілька років після закінчення Академії мистецтв Гас працював карикатуристом, потім художником-графіком, і лише в 1949 році він вступив до Лодзинської кіношколи. Вона була відкрита лише рік тому і він був серед перших студентів. З початку навчання Войцех, як і відомий ліверпульський актор Крейґ Чарльз, шукав свій стиль, і це йому цілком вдалося.
Студентські роботи Гаса, наприклад «Сон», «Герметика» та «Момент», вражали викладачів незвичайним підходом і цікавими кадрами. Так, у короткометражці «Сон» Войцех, натхненний вроцлавськими руїнами, зобразив звичайне подвір’я у вигляді заплутаного лабіринту, у якому час тече за якимись своїми законами. Гас уникав прямої розповіді, розмовляючи з глядачем мовою метафор і алегорій. Закінчивши кіношколу, він почав знімати повнометражне кіно.
Візитною карткою режисера стала робота «Рукопис, знайдений у Сарагосі», знята в 1965 році. Це не просто кіно, це справжній тригодинний епос, у якому дивним чином переплелися комедія, детектив, містика та драма. Спочатку фільм прохолодно зустріли польські критики, але згодом він став культовим.
Ще один значущий фільм Гаса – «Санаторій під клепсидрою», знятий 1973 року. Це повість про дивну лікарню, де поняття часу досить умовне, а реальність ілюзорна.
Майже кожна робота Гаса ставала сенсацією у світі авторського кіно. Серед найбільш значущих фільмів можна відзначити «Ляльку», зняту за романом Болеслава Пруса, «Як бути коханою», «Золото», «Петля», «Неймовірна пригода Бальтазара Кобера». Утім, любителям гарного кіно варто подивитися всі фільми Гаса – кожен із них викликає сильні емоції, змушує задуматися й створює ефект справжнього занурення, начебто глядач потрапляє в сон наяву.
А що за кадром?
В особистому житті майстер був таким самим загадковим, як і його картини. Друзі та колеги згадують про нього як про людину замкнену, небалакучу, максимально зосереджену на улюбленій роботі. Він, на відміну багатьох сучасників, уникав публічності й неохоче давав інтерв’ю.
У 1950 році Войцех одружився з Марією Голембовською, яка працювала художником по костюмах. Познайомився він із нею під час фільмування однієї зі своїх картин, і шлюб їх став своєрідною творчою спілкою. Дружина брала активну участь у створенні практично всіх фільмів, включаючи культові «Рукопис, знайдений у Сарагосі» й «Санаторій під клепсидрою». Єдиною дитиною пари стала донька Йоанна, яка, як і батьки, була скромною та не гналася за увагою преси.
За зовнішньою меланхолійністю й стриманістю режисера ховалися глибокі душевні рани – загибель сім’ї в Краківському гетто, вимушений переїзд до Вроцлава, де Гас роками жив у чужих напівзруйнованих квартирах, розглядаючи покинуті речі й фотографії, розмірковуючи про долю їхніх власників.
Колеги наголошували на певній одержимості майстра темою часу, у своєму кіно він ніби намагався зупинити миті, а в архівах зберігав безліч старих щоденників, листівок, приватних послань і фото.
Помер Войцех Єжи Гас у жовтні 2000 року, залишивши нащадкам не так багато фільмів. Але кожен із них – справжній витвір мистецтва, зразок якісного, гідного авторського кіно.
У наші дні спадщина майстра переживає відродження. У Вроцлаві – місті, де пройшло його становлення – регулярно відбуваються ретроспективи, а режисери сучасності дедалі частіше намагаються повторити унікальний стиль Гаса. Своїми роботами Войцех зумів довести, що справжнє мистецтво, неначе дороге вино, не старіє з роками, а лише набирає сили й глибини.
