Коли Ользі було 5, вона мріяла стояти на сцені, їздити на гастролі та стати актрисою. Такою малою, Боньчик вже відчувала, що це стане її покликанням. Дорослою, Ольга здійснила всі свої мрії: вона закінчила музичну школу, співає, дає концерти, має своїх джазових музикантів, стоїть на сцені театру та на зминальному майданчику. Актриса зізнається, якби забрати якийсь аспект з її життя, вона точно почувалась би біднішою, пише wroclaw-trend.eu.
Успіх
Ольга Боньчик народилась 16 січня 1968 року у Вроцлаві. Є відомою польською акторкою театру та кіно, співачкою. Її кар’єра пов’язана із театрами у Вроцлаві, Камениці, Варшаві. Виступає з відомими польськими джазовими виконавцями та дає власні концерти.
Закінчила Державну вроцлавську початкову та середню школи К. Шимановського з фортепіано. Також є випускницею вокально-акторського відділу Академії музики у Вроцлаві. У 1999 була учасницею “Дебютів” на 36 Національному фестивалі польської пісні в Ополе.
Ольга вела активну творчу кар’єру. На її рахунку проєкт “Звуки мрій”, телевізійна програма “SmaczneGO!”, “Врятуй світ”, “Top Chef”. У 2008 Боньчик стала четвертою серед переможців програми “Як вони співають”. У 2012 Ользі вручили приз за перше місце у конкурсі “Profesjonaliści Forbesa 2012”.
У 2013 з піснею “Nie stop” з альбому “Piąta rano” взяла участь у концерті “Супер прем’єри” в Ополе. Багато років Ольга гастролювала з групою “Spirituals Singers Band”. А з 2021 є учасницею кабаре “PanDemon”.
Оскільки обидвоє батьків Ольги були глухонімі, жінка знає мову жестів. Крім того, є амбасадоркою кампанії з профілактики раку грудей “Здорові звички – здорові груди”. Також стала обличчям бренду “Art Deco”, представницею “RevitaLash”.
Відомі фільми та серіали: “Na dobre i na złe”, “Zrozumieć świat”, “Barwy szczęścia”, “Lekarze na start”, “Komisarz Mama”, “Pierwsza miłość” та ін. Також випустила популярні музичні альбоми: “Kolędy Olgi Bończyk”, “Piosenki z klasą”, “Listy z daleka”, “Piąta rano” та ін.
Коти та щастя
Актриса дуже любить котів, вони з нею всюди. На цей час, Ольга має двох: мейн-куна Тосю та Стефана. Жінка стверджує, що кожен з її котів має свій унікальний характер та поведінку. Звідки така любов до кішок? Її приваблює котяча незалежність. Вона вчиться у них цій рисі характеру. Також, жити з котами – це вміти співіснувати. Ольга ділить зі своїми котами житло, втім, кожен має власне життя та інтереси. І це цікаво.
Кажуть, що домашній улюбленець є відображенням свого господаря. У випадку Боньчик, здається, Бог не зміг визначитись з одним домашнім створінням. Так розповідає, сміючись, артистка. Також зі своїми котами Ольга може зняти свою “броню”, сісти на рожевий диван та розслабитись.
За словами акторки, реальність – жорстока. Треба вміти стояти твердо на ногах, боротись, йти вперед, приймати рішення, аби втриматись у цьому мінливому житті. Буває й так, що людина робить помилкові рішення. В такому разі, треба гордо пронести цей тягар на своїх плечах. Завжди так не буде. З котами, у своєму домі, жінка може розслабитись та бути тою іншою, ніжною стороною сильної Ольги.
Коли артистку запитують, що таке щастя, вона відповідає, що це уміння насолоджуватись, цінувати, жити в гармонії зі собою, де б людина не була. Також Ольга намагається вірити, все, що відбувається, – недарма. І хоч були періоди, коли слово щастя стояло на останньому місці в словнику актриси, вона не розчаровувалась. Життєві періоди траплялись різні. Моменти щастя невпинно супроводжують людину чи не щодня. Треба шукати саме їх, а не негатив.
Також не варто забувати, що для кожного щастя має свої обриси. Хтось прагне отримати оскар, а хтось – прожити ще один день. Щодо Ольги, то стоячі овації глядачів – це велике щастя. Також варто вчитись бути щасливим навіть від перебування наодинці зі собою. Тішитись, насолоджуватись життям та говорити собі: “Я класна людина!”. Втім, щастя, малоймовірно, відбувається з тими, хто просто чекає, але не робить нічого.
Сцена
Коли Ользі було 7, Вроцлавська опера шукала акторів для “Весілля Фігаро” Моцарта. Була сцена, де діти садівника повинні були співати пісню для молодят. Боньчик пройшла прослуховування з подругою та стала частиною колективу на кілька років.
Актриса пригадує ці хвилювання, метушню, примірки, аромат лаштунків, сценографію. Цей театральний світ справив таке враження на малу Ольгу, що вона захотіла зробити його частиною свого життя. Бути артисткою – стало покликання для Ольги. Опера, театр, кіно чи сцена – не мало значення. Боньчик хотіла бути в центрі уваги та переносити глядачів у свій власний чарівний світ.
У творчості Ольги музика тісно переплітається з кіно. На питання, чи не хотіла вона обрати щось одне, дивується, бо навіщо їй взагалі обирати? На театральній сцені жінка почуває себе чудово, перед камерою – як риба в воді, на сцені – музичний світ захоплює Боньчик з головою.
Композиція із різних виявлень артистки не дає їй залишатись без роботи. Коли менше ролей в театрі, стає більше знімальних днів на майданчику нового серіалу чи кіно. Ольга пригадує випадок спілкування з одним режисером. Чоловік постійно жалівся на акторів, їх нелояльність, інших продюсерів та керівників театрів. Він розповідав жінці історії, в яких люди поставали в не надто хорошому світлі.
Також запитав Ольгу чи не чула вона про ті, чи інші події? На що артистка відповіла заперечно. А про себе подумала, як добре, що її календар настільки забитий, що немає часу на всі ці плітки та скандали. Ольга любить свою роботу та уникає різноманітних незручних ситуацій. Сцена – щастя для артистки. Боньчик нікому не віддасть її для пліток, поганих думок та власницького ставлення.
Про Ольгу кажуть також, начебто, вона надто музична для режисерів та надто акторська для музикантів. Жінка не розуміє чому так, але не ображається, якщо продюсери її не обирають у свої проєкти. Боньчик любить працювати, ретельно готується до знімань, підходить до ролей креативно та відповідально. Ольга має, що сказати й знає, що зможе це зробити.
Близькі
Артистка дуже рано почала відчувати, що її життя – на сцені. В голові весь час звучали пісні, які вона мріяла колись заспівати. Боньчик чула їх серцем, душею. Потім верталась у свій тихий дім вчитись та робити уроки. Тоді світ, про який вона мріяла, закривався. Це ще більше стимулювало артистку думати та вирощувати бажання досягти своєї мети.
Пригадуючи дитинство, Ольга розповідає, що воно було нормальним, як у всіх. Ми виходимо з різних сімей: добрих, поганих, бідних, багатих, щасливих та не дуже, неповносправних. І це все дітям здається нормою. Батьки її малу не чули, але для дівчини то було буденністю. Боньчик лише в школі зрозуміла, що її найрідніші люди інші.
Коли потрібно було йти до міської управи з батьками, Ольга йшла. Та однокласники сказали дівчині, що можна було б цей час витратити на себе. У школі Боньчик дізналась, що її батьки, чомусь, гірші, дурніші, не такі. Подібні стереотипи прищепила дівчині школа та змусила почуватись обмеженою.
До підліткового віку, поки батьки були живі, Ольга захищала честь сім’ї як тільки могла. Був випадок, коли навіть побила однокласницю. Вона прив’язала її скакалкою та потовкла. За це, звичайно, отримала догану. Ольга зізнається, що дуже хотіла подобатись, бути частиною компанії, але її звідусіль відкидали. Вона відчувала, що походить з іншої родини.
Хоч Боньчик намагалась уникати теми батьків, той, хто не любив її в першому класі, не любив і в 11. Все закінчилось по школі. В університеті дівчина чула більше співчуття у свою сторону. Також там нікого особливо не цікавило, звідки вона, з якої сім’ї та дому. Тоді Ольга могла, справді, розправити крила та робити те, чого так прагнула – ставати артисткою. Адже це, справді, мало для неї значення.
