Репертуар вроцлавських театрів: яким він є і як змінювався з часом

Вроцлав є одним із найважливіших осередків культурного життя Польщі. Якщо дивитися на нього з такого боку, може виникнути запитання: якому репертуару надають перевагу місцеві театральні митці? Відповідь на нього може певною мірою показати, які смаки в місцевих мешканців, а також продемонструвати загальні сценічні тренди. Саме тому ця тема обговорюватиметься далі на wroclaw-trend.eu.

Що показують театри у Вроцлаві

Театри у Вроцлаві пропонують вистави на будь-який смак. Можна знайти як комедійні, так і драматичні вистави, їх особливо багато. Але можна також обрати з менш популярних жанрів, наприклад відвідати театр танцю, оперу для дітей, пантоміму або балет.

Вроцлав має кілька основних театрів, серед яких варто відзначити Капітолійський музичний театр, Ляльковий театр, Польський театр, Сучасний театр і Вроцлавську оперу. Кожен із них має свої особливості й працює з різними формами подачі мистецького матеріалу. 

Вроцлав також є місцем проведення престижних театральних фестивалів. Серед них заслуговує особливої уваги Міжнародний театральний фестиваль “Діалог”, який щороку приваблює відомі театральні колективи з Польщі та з-за кордону, створюючи платформу для обміну культурним досвідом. Усі охочі можуть познайомитися з новими тенденціями у світовому театрі.

Завдяки великій кількості різноманітних вистав театр у Вроцлаві стає популярним місцем зустрічі. Виникає навіть думка, що столиця Нижньої Сілезії має репутацію “місця зустрічей” саме завдяки своїм театрам. Цікава вистава знайдеться для кожного поціновувача мистецтва: молодого чи старшого, самотнього чи закоханого.

Театр Schauspielhaus

Театр Schauspielhaus (зараз він має ім’я Єжи Гжегожевського) спочатку був задуманий як музичний, що було підкреслено на урочистому відкритті в 1906 році. Перші вистави – “Сто років тому” Карла Біберфельда і “1001 ніч” Йоганна Штрауса – свідчать про орієнтацію на популярні оперети та музичні комедії, які завжди приваблювали широку аудиторію. Згодом театр закріпив таку репутацію, ставши однією з найкращих опереткових сцен Німеччини.

Після того як Теодор Льове пішов з театру в 1934 році в закладі з’явився новий керівник, який, як це заведено, став усе змінювати, навіть напрям діяльності. Schauspielhaus змінив свій репертуар на драматичний. Однак нові вистави сильно поступалися попереднім, а отже, популярність театру стала стрімко падати.

Варто зазначити, що розважальний, як ми кажемо тепер, контент був популярним і в першій половині 20 сторіччя, а у 21-му ситуація особливо не змінилась. Тому, можливо, проблема не в якості драм, а в їх загальній тональності. Людям хотілося відпочити, а не “завантажувати розум” проблемами людства. Той час, до перепрофілювання на драму, був дійсно золотим, що також було зумовлено залученням найкращих акторів.

Так чи інакше, ця інформація частково дає відповіді на запитання, які були підняті в першому абзаці. Ну а вибір наступників Льове не варто засуджувати. Вони бажали змінити баланс між розважальним і повчальним складниками мистецтва на користь останнього.

Вроцлавський сучасний театр імені Едмунда Вєрчінського

Вроцлавський сучасний театр імені Едмунда Вєрчінського від самого початку своєї діяльності проходив через численні трансформації, часто зумовлені бажаннями політичного режиму, а деколи – пошуком власного стилю. У 1946 році, коли театр було засновано, орієнтований він був на дитячі вистави, але пізніше репертуар поступово збагачувався амбітними постановками для дорослої публіки.

Коли в 1950 році театр змінив назву на Державний театр молодого глядача, відбувся перехід до репертуару з акцентом на потрібній владі ідеології. Майже десятиліття акцент робився на підтримці панівного режиму. Проте після 1957 року театр став Державним театром різноманітностей, тому з’явилась нова художня лінія. Репертуар поповнився роботами молодих режисерів, Зигмунта Гюбнера і Єжи Яроцького, які своїми постановками прагнули розширити межі традиційного театрального мистецтва.

Особливим етапом розвитку стали 1960-ті роки, коли драматург Тимотеуш Карпович допоміг театру сформувати власне обличчя. Однією з найвідоміших постановок цього періоду стала драма на основі твору Леона Кручковського “Смерть губернатора”.

Надалі, особливо після остаточного перейменування в 1967 році, репертуар збагачувався постановками Анджея Вітковського, Єжи Яроцького і Гельмута Кайзара. У виставах підіймалися гострі соціальні питання, були помітні спроби шукати нові театральні форми. Особливо збагатився репертуар у 1970-ті, коли театр активно співпрацював із Тадеушем Ружевичем.

Майже два десятиліття було відносне затишшя, але з 1999 року почалась нова ера – на сцені знову з’являються вистави за творами Ружевича Białe małżeństwo і “Картотека”. Також важливою стала постановка “Очищених” Сари Кейн в інтерпретації Кшиштофа Варліковського. Сучасний репертуар знову звертається до творчості Карповича, Кайзара і Ружевича, чиї пошуки нових форм та мистецького вираження стали наріжними каменями діяльності театру. 

Вроцлавські вистави для українців

А тепер приємна інформація для української діаспори у Вроцлаві. Місцеві театри також мають у репертуарі дещо для своїх східних сусідів. З початку повномасштабної війни на сценах міста почали з’являтися вистави для біженців з України. 

Особливо популярні постановки, що знайомлять глядачів із класичними й сучасними творами української драматургії, а також адаптації світової класики. Театри Вроцлава деколи підтримують українську громаду, організовуючи вистави та заходи, спрямовані на популяризацію української культури. 

З жовтня 2024 року Інститут імені Єжи Ґротовського почав другий сезон Української сцени. Це низка подій, присвячених нашій культурі – концерти, спектаклі, створені разом із дітьми та молоддю, зокрема музичний спектакль Świat Omy та документальна вистава Jutro 10 lat temu. Усі заходи проходять українською мовою з перекладом на польську й англійську.

Українська сцена була заснована у 2023 році, а потім продовжила виконувати свою місію. Кураторки проєкту, молоді мисткині з Харківської та Донецької областей, прагнуть зберегти й поширити знання про українську культуру. 

Як бачимо, самі українці часто беруть провід у популяризації своєї культури. Ще один приклад – вистава Songs of Burning Hearts, яка зібрала команду творчих людей, здатних у короткий термін створити цікавий культурний продукт. Організаторами виступила команда KapustaBand під проводом Маші Капусти (справжнє ім’я – Марія Коломієць), яка втекла від вибухів у рідному Харкові з трьома дітьми. Жінка змогла зібрати кілька десятків охочих спробувати свої творчі сили активістів, і в неї все вийшло чудово.

Зокрема, вона задумала символічно доїхати до сера Пола Маккартні й заспівати разом із ним Blue Yellow Submarine (“Блакитно-жовтий підводний човен”, замість жовтого, як було в оригіналі) – англійсько-українську інтерпретацію відомого хіта The Beatles. Для реалізації проєкту ініціаторам вдалося отримати грант від Ґете-інституту. Команда працювала над створенням вистави всього 20 днів, під час яких щоденно репетирували, створювали декорації та режисували, відпочиваючи лише в неділю.

Перший концерт відбувся 19 лютого 2023 року у Вроцлаві, а відразу після цього команда вирушила до Литви. Такі ініціативи сприяють культурному обміну й розширенню діалогу між українською діаспорою та польським суспільством.