Гумористи – це артисти які обирають сатиру як інструмент для критики та висміювання недоліків у суспільстві. Їх гострий інтелект, вміння сприймати абсурдність реальності та вдало виражати свої думки через жарт роблять їх незамінними у світі мистецтва. Вони не лише розважають, але й дають можливість подумати над соціальними проблемами. Анджей Валігурський був не лише гумористом, але й поетом, автором пісень, артистом кабаре, кіноактором та працював на Польському радіо у Вроцлаві, пише сайт wroclaw-trend.eu.
Дитинство
Анджей Валігурський народився у 1926 році у Новому Таргу, що на півдні Польщі. Його батьки познайомились у Львові, де здобували освіту. Батько вчився на лікаря, а мати опановувала гуманітарні науки. У 1927 році сім’я переїхала у містечко Коропець, що в Тернопільській області, на заході України. Вони приїхали на запрошення графа та жили у панському маєтку на околиці міста, куди приходили лікуватися люди з усієї навколишньої місцевості. Іноді Анджей супроводжував татка у поїздках до хворих. Хлопчику подобалось влітку їздити в екіпажі, а взимку на санях. Перші десять років Анджей прожив у цьому мальовничому містечку, про яке залишились тільки добрі спогади: “краса природи, величезні ліси, морозні сніжні зими”. Саме в Коропці Анджей закінчив три класи початкової школи та познайомився з гумористичними радіопередачами. У маленькому місті у 1920-х роках радіо було лише у сім’ї Валігурських та у графа. Щонеділі їх відвідували рідні та друзі, щоб послухати “Веселу львівську хвилю”.
У 1936 році сім’я переїхала до Городка-Ягеллонського, що недалеко від Львова. Батько змінив екіпаж на мотоцикл, однак сім’я вже не була такою привілейованою як у Коропці. Анджей склав іспити у середню школу, але не зміг розпочати навчання через початок Другої світової війни у 1939 році.
Війна та переїзд до Вроцлава
Під час війни родина Валігурських перебувала у Львові. Батько працював у шпиталі, а Анджей відвідував ремісничу школу, що вберегло його від примусової депортації до Німеччини. У 1942 році Анджей влаштувався на роботу у місті Дроздово, де став свідком трагічних подій. Разом з ним працювали євреї, одного разу була облава есесівців, євреїв схопили та розстріляли. Анджей не мав при собі посвідчення, його теж хотіли стратити, однак один з солдатів впізнав хлопця, який колись привозив гусей до військової частини. Останні роки війни Анджей з татом провів у польському підпіллі “Армія крайова”, за що у 1945 році батька заарештували співробітники НКВС та депортували до табору у Росії, де він і помер. Після його смерті сім’я переїхала до Нижньої Сілезії та згодом у Вроцлав. Анджей вступив до середньої художньої школи, яку закінчив у 1948 році. Юнак намагався продовжити навчатись у місцевих вишах, де вивчав мистецтва, філологію, соціологію та політичну економіку, проте жодна наука не була до вподоби. Пізніше всі здобуті знання йому знадобились для написання текстів.
Професійна діяльність
У 1950 році, Анджей Валігурський влаштувався працювати на Польське радіо у редакцію масових програм. Спочатку він писав тексти про життя селян, потім звіти про роботу шахт. Хоча матеріали були написані цілком серйозно, керівник радіостанції звернув увагу, що Анджей може створювати веселі тексти й запропонував йому роботу у розважальному відділі. Таким чином розпочалась кар’єра гумориста.
Першими комічними персонажами, створеними Валігурським, стали образи дідуся Фабіана, бабці Агатки та онука Мацюша. Оскільки радіоефір був спрямований на жителів сіл, гумористична програма називалась “Tygodniowego rozrachunku”. Аналогічну за змістом радіопередачу “Rewia w eterze” запустили для жителів Вроцлава.
Варто відзначити, що у 1950-х роках на теренах Польщі був бурхливий розвиток радіосатири. Завдяки Анджею вроцлавські розважальні передачі змогли конкурувати з варшавськими та іншими. У 1956 році особливу популярність здобула радіопрограма під назвою “Студія 202”. Гумористична передача настільки подобалась слухачам, що штат співробітників довелось розширити. Вона складалась з мінірадіовистав на різні тематики, в яких звучали жарти переважно абсурдного характеру. Основу радіопостанов становили тексти Валігурського. Згодом до творчого процесу долучились актори вроцлавських театрів. У “Студії 202” розпочали свої кар’єри й майбутні зірки польської естради, серед яких була Анна Герман. Поєднання творчості Анджея з молодими початківцями призвело до створення відомого кабарету “Еліта”, з яким гуморист співпрацював все життя.
Радіошоу “Студія 202” стала вроцлавською особливістю. Продовжували виходити нові підрозділи програми, зокрема “Казочки Бабці Пімпусихи”, створювалось все більше веселих образів, серед яких постать Дрептака. Деякі цикли “Студії 202” почали транслювати у радіожурналі “60 хвилин на годину”. Валігурський для них створив і власний проєкт “Лицарі”, в якому були пародії на трилогію Генрика Сенкевича. Особливо веселою була пісня “Гей, шаблі до бою!”.
Гумористичні програми висміювали й політичні проблеми, тому Валігурського викликали на допит до служби безпеки у 1969 році. Його навіть хотіли звільнити, однак Анджей очолював робітничу раду, тому вдалось уникнути арешту, але цензори скоротили кількість передач та їх розмір.
Творчість Анджея Валігурського не обмежувалась лише сатиричним жанром. Він є автором численних балад і став відомим співаком. Крім того, деякі його комедійні твори були поставлені на сцені Польського театру.
Анджей Валігурський помер несподівано від серцевого нападу у 1992 році. Радіопередача “Студіо 202” впровадила нагороду, названу на його честь, та щорічно вручає її найкращим польським гумористам.
