Музичний театр Capitol у Вроцлаві має історію, яку легко проґавити, гуляючи повз його відреставровані фасади. Хто б подумав, що це був один із найсучасніших кінотеатрів 1920‑х років, де миготіли перші фільми з озвучкою, а згодом – місце, де музика, кіно й архітектура перетнулися так вдало, що змогли пережити і війну, і трансформацію міста. У цьому тексті згадаємо, як Capitol поєднував кінопокази з живими виступами, чому післявоєнна історія почалася з оперети та які кінообрази досі відчутні на його сцені wroclaw-trend.eu.
Минуле в об’єктиві: Capitol як кінотеатр міжвоєнного часу
У 1929 році на вулиці Пілсудського у Вроцлаві (тоді ще Бреслау) відкрилася будівля, що миттєво привернула увагу містян. Її спроєктував Фрідріх Ліпп – німецький архітектор, відомий прихильністю до функціоналізму та модерну. Новий кінотеатр отримав назву Capitol і вражав як зовнішнім виглядом, так і технологічним оснащенням. Тут показували фільми й влаштовували живі виступи – музиканти, актори, конферансьє створювали справжнє вар’єте-шоу. Такий формат – суміш кінопоказу й естрадного шоу – був популярним у міжвоєнній Європі…
Фасади прикрашали скляні мозаїки та плавні лінії, неонова вивіска мерехтіла у вечірньому місті – Capitol виглядав як справжній «палац кіно». Усередині була сучасна вентиляція, зручні крісла, великий екран, якісний звук. Кіносеанси часто супроводжувалися живою музикою, а коли з’явились перші озвучені фільми, цей зал став одним із перших у регіоні, де їх показували.
У 1930-х Capitol був місцем культурної моди. Його відвідували заможні мешканці, інтелігенція, молодь. Тут ішли не лише німецькі фільми – можна було побачити новинки з Америки, Франції, Італії. Поруч працював готель, кав’ярня, концертна зала – весь комплекс був активним осередком міського життя.
Утім, історія кінотеатру перервалася з початком Другої світової. Бомбардування зруйнували частину будівлі, а після війни її майбутнє залишалося під питанням. Але це вже початок іншого розділу – театрального.
Залишити фасад – змінити суть: перехід від кіно до театру
Після війни Вроцлав стояв у руїнах, і будівля Capitol теж постраждала. Проте частина конструкції вціліла, особливо центральна зала та фрагменти фасаду. Саме це й дозволило в повоєнні роки дати їй нове життя. Спершу йшлося не так про відновлення кінопоказів, як про потребу в сцені для виступів. У 1955 році тут поставили оперету «Летюча миша» Йоганна Штрауса – цю дату вважають офіційним початком театру в цьому місці.
Назва змінювалась не раз: Вроцлавська оперета, Театр музичний – оперета, а згодом – Музичний театр Capitol. Однак суть залишалась схожою: на сцені звучала музика, грали актори, ставили твори з потужним візуальним складником. Зала, яка колись служила екрану, тепер приймала живу дію. Сцена займала ту саму частину будівлі, що колись була екранною зоною – і це, можливо, одна з найцікавіших метаморфоз цієї адреси.
Реконструкція 2011–2013 років стала справжнім переломним моментом. Проєкт був амбітним – зберегти автентичні елементи, водночас створивши інфраструктуру для сучасного театру. Фасад залишили максимально наближеним до історичного. Усередині ж усе змінилось: нова велика сцена, технічне обладнання, гримерки, майстерні, просторе фоє та навіть студія звукозапису. Вартість перебудови сягнула 145 мільйонів злотих, і значну частину профінансував Європейський Союз.
Цікаво, що після реконструкції театр почали активно позиціювати як місце, де традиція зустрічається з новими формами. І хоча кінопокази тут більше не влаштовують, дух кіно – з його кадруванням, монтажем, світлом – так і залишився в сценічній мові театру.
Кіно на сцені: як кінематограф проникає в театр
Історія Capitol дала кіно нову форму. Уже в назвах деяких постановок відчувається знайоме відлуння екрана. Найяскравіший приклад – мюзикл Priscilla, Queen of the Desert. Це сценічна версія культового австралійського фільму 1994 року. Театр узяв цю історію для сцени й зробив із неї яскраве, візуально насичене шоу, де екранні ефекти стали невіддільною частиною спектаклю.
У Capitol дедалі частіше звертаються до кіномови: сценографія наближається до кінематографічної композиції кадру, використовуються проєкції, відеоряд, прямі кінозаписи. У багатьох виставах відео інтегрують у декорації або подають як окремий рівень на великому екрані над сценою. Такі рішення дозволяють акторам взаємодіяти із зображенням, наче з живими героями, а глядачі ніби дивляться кіно та виставу одночасно.
Промоційні відео прем’єр також виконані в стилістиці кінематографа: динамічний монтаж, драматична музика, ракурси камери – усе це створює ефект трейлера, а не звичайного театрального анонсу. У деяких випадках Capitol навіть документує свою історію через фільми. На офіційному сайті театру можна побачити відео Historia budynku, що розповідає про еволюцію місця – від кінотеатру до театру – саме у форматі короткометражного фільму з архівними кадрами.
Так театр віддає належне своїм кінематографічним кореням. У результаті кіно допомагає змінити сприйняття шоу.
Репертуар, що змінюється з часом (і пам’ятає про екран)
Capitol сьогодні – це не архівна зала спогадів, а живий репертуарний театр, у якому постійно з’являються нові постановки. Тут ставлять мюзикли, дитячі вистави, сучасні музичні історії. Проте деякі з них і далі несуть на собі кінематографічний відбиток – у формі, темах або візуальній подачі.
Деякі постановки відтворюють художні методи, взяті з кіно: швидкі зміни сцен, «монтажні» переходи, стилізація під фільм-нуар чи мюзикли 1970-х. У певних виставах відео використовується як окремий персонаж – на великому екрані з’являються тіні минулого, підсилюється драматизм або створюється ефект флешбеку.
Capitol також залишається відкритим для наймолодшої аудиторії. У репертуарі є вистави для дітей, де візуальна частина має особливу вагу. Яскраві образи, анімація, проєкції – усе це активно використовується для того, щоб утримати увагу глядача, який виріс на мультфільмах.
Попит на формат театру з екранним ухилом – цілком відчутний. У Вроцлаві, як і в багатьох інших містах, авдиторія вже звикла до змішаних форм. Це і театр, і шоу, і кіно – усе в одному. І хоча Capitol не перетворюється на мультиплекс, він точно розуміє, що сучасний глядач мислить образами з екрана. І вміло з цим працює.
Capitol сьогодні: синергія театру, екрану та нових технологій
Після реконструкції театр отримав технічні можливості, про які на початку 20 століття годі було й мріяти. Велика сцена обладнана сучасними світловими системами, багаторівневими конструкціями, автоматизованими механізмами зміни декорацій. Це створює умови для постановок, де кінематографічні елементи не виглядають вставкою, а органічно інтегруються в дію.
Окремої уваги заслуговує камерна сцена театру – так звана Scena Ciśnień. Це чудовий простір для експериментів: менша кількість місць, ближчий контакт із глядачем, свобода форм. Саме тут найчастіше відбуваються постановки з відеоінсталяціями, мультимедійними рішеннями, нестандартною взаємодією з екраном. Ця сцена стала майданчиком, де театр і кіно зустрічаються через проєкції, інтерактивні декорації, документальні вкраплення.
Capitol також співпрацює з відеоартистами, запрошує режисерів, які працюють на перетині театру й кіно. У театрі можна побачити і акторів, і операторів, і дизайнерів відеоряду, і монтажерів.
Так театр, що починав як кінозала, повертає собі екран у новій якості. Мета – виразніше розповідати сучасні історії. І це виходить професійно, що нагадує про Театр комедії у Вроцлаві, який настільки ж уміло викликає посмішку та хороший настрій.
